21 лютого- День рідної мови.

Одною мовою одвік всі люди плачуть.

    Одною мовою сміється всенький світ.

    Та як любов і гнів улити в спів гарячий?

    Лиш рідна мова дасть тобі на те отвіт.

Українська мова – барвистий килим самоцвітів, що віками ткали генії нації і прості українці. Кожне слово в ній – коштовний камінь з десятками граней. Наша мова – це криниця духовності і моралі, дзеркало українського менталітету, доброти, душевності, щирості.

Рідна мова! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.

            1720 рік. Указ російського царя Петра І про заборону друкування книжок українською мовою.

            1755 рік. Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

            1775 рік. Зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

            1863 рік. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії про заборону друку українською мовою.
             1876 рік. Емський указ, за яким не допускалися ввезення із-за кордону, друкування та видання в імперії книг “на малоросійськом наречии”, заборонялися різні сценічні вистави і читання. Скасовувалися слова: Україна, козак, Запорізька Січ.

Мова рідна! Світлоносна! Ти – як море – безконечна, глибинна, могутня. Котиш і котиш хвилі своїх слів, і нема їм кінця, немає краю.  І не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мова рідна!